Пам'ятаємо!

Ми з Санею були знайомі всього лише якусь годину. За цю годину ми    стали  друзями. Вони повернулись із зони АТО, з Луганської області, всі живі та неушкоджені. На станції розвантаження Кремидівка було похмуро та холодно, але настрій був у всіх чудовий. Саня побачив змерзлу дівчинку. Зняв куртку та шапку і просто сказав: "Носи, хай буде тобі тепло". Катя зніяковіла, та її ще довго вмовляли одягнути шапку. А потім вони обнялися - ЗАХИСНИК та МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ, заради якого він боронить нашу державу. На згадку ми подарували Сані прапор та сфотографувались. Спілкувався з дітьми, бойовими побратимами, підбадьорював, жартував. Таким ми Олександра Попова запам’ятаємо назавжди. А 30 червня 2017 року він  був похований в Миколаївській області, де його не дочекались дружина та троє діток. Ми маємо пам'ятати кожного: по імені, в обличчя, в деталях біографії. Просто для того, щоб розуміти, якою є ціна нашого нинішнього відносного спокою. І нашої перемоги, яка обов'язково буде.

Речі, подаровані Санею зберігаються в музеї Барабойської гімназії. Війна забирає кращих.
Він загинув на Донеччині - за нас та Україну. Вічна слава герою!