У Барабойської гімназії тиждень вдячності Збройним Силам України не мав гучного фіналу з аплодисментами. Його кульмінацією стала тиша — зосереджена, поважна, сповнена сенсу. Саме в такій тиші народжується справжня вдячність, яка стає істинним виявом єдності, людяності та поваги до тих, хто тримає наше небо і землю.
Протягом тижня гімназія жила особливим ритмом і спільною метою. Учні, батьки, вчителі та всі небайдужі несли те, що могло зігріти, підтримати, нагадати: ми про вас пам'ятаємо. Серветки і теплі шкарпетки, чай і кава, цукор і солодощі, ліки та інші необхідні речі — кожен пакунок ніс у собі частинку тепла.
Коли настав час підсумків, у шкільних коридорах з'явилися коробки — не просто картонні, а наповнені змістом. Їх укладали з особливою уважністю: так, щоби кожен захисник отримав усе потроху. Трохи тепла для тіла, трохи солодкого для настрою, трохи турботи для серця. Ніщо не було випадковим — усе з думкою про тих, хто щодня ризикує заради нас. Хтось шанобливо перераховував, хтось підкладав ще одну пачку чаю «про всяк випадок», хтось тихо казав: «А давайте щоб усім порівну». У цих словах було більше патріотизму, ніж у будь-яких промовах.
Цей тиждень довів: вдячність — це не лише слова. Це конкретні дії, спільна праця й відчуття плеча поруч і, що Барабойська гімназія — це не лише про знання, а й про виховання справжніх громадян, здатних співчувати та підтримувати.
Нехай ці коробки доїдуть до адресатів якнайшвидше. Нехай вони принесуть віру, тепло та впевненість, що тут, в тилу, про вас думають і чекають на вас.
І поки в наших серцях живе вдячність, Україна вистоїть! Бо ЗСУ тримають фронт!
А ми тримаємо їх у думках і в діях!
Немає коментарів:
Дописати коментар