З книжок,
документальних фільмів та спогадів, що передаються в родинах, ми
тільки можемо уявити, яким страшним лихом для українців була Друга світова
війна. Ми завжди повинні пам’ятаємо про те, що агресора зупинили спільними
зусиллями Об’єднані Нації. І не маємо жодного морального права забувати тих,
хто захищав свою землю, бо без них не було б і нас. Ця пам’ять робить нас
сильнішими. Ми повинні знати в обличчя тих, хто віддав своє життя аби ми ЖИЛИ. Отож
почнемо знайомитись з ГЕРОЯМИ...
Луценко Єфросинія Федорівна, яка народилася 1930 року. Коли розпочалася війна вона працювала медсестрою в госпіталі, де і зустріла своє кохання. Разом закохані пройшли від Германії до України. Після закінчення війни у подружжя народиоася донька, яку назвали Людмилою, а через 5 років з*явилася на світ ще одна донечка. Ось таку історіяю розповіла про бабусю праонука Гуменна Ярослава, учениця 1 класу.
Слівінський Йосиф Філіпович 1921 року народження. 1939 році був призваний до рядів Рядянської армії, а звідти командирований на навчання до Прибалтики. 1941 року воював на території Калініського фронту. Був льотчиком. Загинув у повітряному бою при обороні Москви. Спершу похований в с. Січково Тверської область, Ржевського району, а згодом перепохований в містечку Ржевськ в братській могилі. Таким дідусем пишається і береже пам*ять прапраонук Криницький Кирило, учень 2 класу.
Зачепа Пантелей
Пилипович народився на хуторі Злочівського району Харківської
області. Призваний на службу 12 липня 1941 року мінометником. Закінчив війну у
званні старшого сержанта. Нагороджений медаллю "За перемогу над
Німеччиною", орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Пишається дідісем праонук Зачепа Максим, учень 4-б класу.
Ударцев Олександр Афанасійович
народився 22 жовтня 1922 року. На фронт пішов у віці 23 років. Всю війну
пройшов розвідником. Нагороджений медаллю "За відвагу" та орденом
Слави ІІІ ступеня. Береже память про дідуся праонук Крівцов Дмитро, учень 4-б класу.
Кушко Григорій Петрович 1921 року народження.24
жовтня 1940 року був призваний до лав Радянської Армії. Проходив службу в місті Рославль Смоленської області. В серпні 1941 року
потрапив до німецького полону. Із міста Мінськ військовополонених відправили до
Німеччини в концентраційний табір в місті Кюстерн. Там Григорію Петровичу
присвоєно табірний номер 11778. Восени 1942 року військовополонених відправили
в с. Шелірлінде (за 16 км від Берліну) на батрацькі роботи. В полоні перебував
до 29 березня 1945 року. Після визволення з неволі знову став солдатом і
продовжив службу в місті Берліні. Звільнений з війська 30 травня 1946 року.
Все своє життя сумлінно працював, виростив чотирьох дітей. А онуки і
правнуки гідно носять його прізвище та вшановують пам'ять про
дідуся-ветерана, який пройшов нелегкий воєнний шлях. З гордістю розповідає про дідуся правнук Кушео Тимофій, учень 4-б класу.
Дімітрієв Володимир Іванович (1910-1964). Поділився спогадами своєї
родини учень 4-б класу Дімітрієв Владислав: «Мій прадідусь помер молодим, тому
що він двічі був важко поранений на війні. Перше поранення отримав під час визволення міста Калуга, друге - в
Польщі (місто Познань). Важкими
воєнними дорогами дійшов до Берліну. Прадідусь був хоробрим воїном. Про це свідчать його нагороди: Орден Красной Звезды,
медаль "За отвагу". Після закінчення
війни прадідусь служив в міліції дільничним в Ананьєвському (на той час
Троїцькому) районі. В нашій сім'ї вшановують пам'ять про дідуся. А
я буду гідним його нащадком».
Колесніченко Григорій Харитонович, 1920 року народження. Під час війни був ад*ютантом у командира військової частини. Бережуть память про дідусі праонуки Бандура Олександр, учень 2 класу та Бандура Вероніка, учениця 9 класу, Шульга Артур, учень 8 класу, Маргарита та Олександра Михайліченко.
Погопелов Василь Афанасійович 1900 року народження. Дружині прийшло повідомлення, що під час війни пропав безвісти. Залишилась дружина і шестеро дітей. Пам*ять бережуть онуки та правнуки Кушко Микита, учень 9 класу та Шевельова Кіра
Коломієць Федір Євдокимович народився 17 березня 1924 року. Пам*ять бережуть праонуки
Мельнічук Кирило, учень 8 класу та Мельнічук Тимофій, учень 4-а класу.
Волошаненко Іван. Пройшов війну. Після
війни працював в Овідіопольському райвідділі міліції. Пам'ять про дідуся береже
праправнука Носаль Кристина.
Розгон Антоніна Йосипівна 1930 року народження - дитина війни. Лише трішки не дожила до свого 85-річчя. Разом зі своєю родиною пройшла всю війну і два Голодомора 1932-1933, 1946-1947рр. Світлу пам*ять про бабусю бережуть онука Катерина, праонуки Микола, учень 3 класу та Матвій Філоненко, учень 1 класу.
Історією своєї родини поділилася вчитель фізики та математики Серпеінова
Олена Олександрівна. Ось, що вона розповіла: «На фото моя мама ( праворуч) а
поряд її старша сестра Марина Кондратіївна Коцедан( Матвієнко) 1918 р.н.в День
Перемоги 1956 року. Тітка Марина разом із середньою сестрою Марією учасниці
війни, знаю тільки, що воювали в частині зв язку.День Пермоги зустріли у
Варшаві.Воювали і два брати Петро і Василь. Петро прийшов з війни в 1947. Були
ще Оксана, Павло і Олексій, померли з голоду в 1946-1947 роках. Мама Віра
Григорівна Дяденко,1939 р.н., найменша, дитина війни, залишилася жива тільки
через те, що сестри тоді забрали її до себе, де після війни жили в місті
Олексин Тульської області. На фото сестри в перешитих
трофейних сукнях. Тітка Марина і Маруся поховані в
м.Макєєвка, мами немає вже пів року. На другому фото вона в
день свого 80-річчя 14 липня 2019 року».
Якименко Степан Якимович
Історією своєї родини поділилася і шкільний бібліотекар Голіченко Лариса Володимирівна, батьки якої пройшли разом всю війну. Детальніше Моя сім'я в літописі Великої Вітчизняної війни
Немає коментарів:
Дописати коментар