8 травня — День пам’яті та примирення. День, коли серце стихає у скорботі, а душа схиляється перед подвигом тих, хто пройшов крізь пекло Другої світової війни. Недарма кажуть: «Народ, який не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього». Саме пам’ять є тим невидимим мостом, що поєднує покоління.
Сьогодні учні нашого закладу освіти разом із педагогами зібралися біля обеліску загиблим воїнам-односельцям у центрі села, щоб віддати шану нашим землякам, які полягли у боротьбі з нацизмом у роки Другої світової війни. Діти принесли квіти — як символ вдячності, шани та живої пам’яті. У тихому шелесті весняного вітру, у схилених дитячих головах, у кожній покладеній квітці відчувалася глибока повага до тих, хто ціною власного життя виборював мир.
«І мертвим, і живим, і ненарожденним…» — ці слова Тараса Шевченка сьогодні звучать особливо проникливо. Адже пам’ять про героїв живе не лише у книгах чи пам’ятниках — вона живе у наших серцях.
Під час заходу до присутніх звернулася староста села Барабой - Мурашко Валентина Володимирівна. У своєму виступі вона наголосила на важливості збереження історичної пам’яті та єдності поколінь. Теплі та щирі слова подяки пролунали і від директора закладу освіти - Кобилянської Валентини Леонідівни, яка підкреслила, що мир — це найбільша цінність, яку ми повинні берегти щодня.
Хвилина мовчання стала хвилиною єдності, скорботи й вдячності. У такі миті особливо розумієш: війна не закінчується тоді, коли замовкає зброя, — вона живе у людських долях, спогадах і болю поколінь.
Сьогоднішній захід — це не просто традиція. Це урок пам’яті, людяності та вдячності. Бо доки ми пам’ятаємо — доти живе подвиг. А над обеліском, уквітчаним весняними квітами, ніби звучать слова Ліни Костенко: «І все на світі треба пережити…»
Пам’ятаємо. Шануємо. Бережімо мир.
.png)
