Ранок 8 Травня. Тишу сільського кладовища порушив впорядкований крок молоді. Під керівництвом заступника директора з виховної роботи Під'ячевої Любові Леонідівни, учні прийшли до Братської могили — місця, де спочиває мужність квітня 1944 року. Разом із дітьми скорботну ходу очолила староста села Барабою Мурашко Валентина Володимирівна.
У цей день відбулася зустріч двох епох: сучасної молоді, яка мріє про майбутнє, та воїнів, які віддали своє «завтра» за наше «сьогодні» вісімдесят два роки тому.
Яскраві весняні квіти у руках гімназистів виглядали як краплі живої пам'яті на сірому камені. Коли Гергелєва Лариса Сергівна у шкільному музеї розповідала про запеклі бої за звільнення нашого рідного села, тоді в очах дітей читалося зацікавлення, а тут, на могилі, глибоке розуміння ціни свободи.
Староста села, Валентина Володимирівна, звернулася до присутніх із закликом берегти єдність. Сьогодні, коли Україна знову виборює свою незалежність, паралелі між 1944-м та сьогоденням стають як ніколи виразними. Братська могила — це не лише пам'ятник минулій війні, це символ незламності українського духу, що передається від діда до правнука.
Лише шелест молодого листя та стукіт дитячих сердець. У цей момент кожен присутній учень гімназії відчув: патріотизм не в гучних гаслах, це квіти, покладені до могили солдата, це знання своєї історії та повага до тих, хто тримав небо і землю над Барабоєм тоді, і тих, хто тримає їх сьогодні.
Ми пам'ятаємо. Ми віримо. Ми переможемо!
Немає коментарів:
Дописати коментар