Дякуємо за життя! Ліквідаторам Чорнобильської АЕС присвячується!

Неначе безсмертні боги

пірнали в шалений вогонь,

крізь призму мовчання,

крізь призму тривоги,

крізь призму болю розчавлених скронь

та побитих долонь.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанцї несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний

Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель.

 Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну зону радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу, аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.

20.12.2018 відбулася зустріч з одним із ліквідаторів Чорнобильської АЕС - Сотніченко Анатолієм Олексійовичем, який поділився з учнями спогадами про жахіття 32-річної давнини.

Учні уважно слухали Анатолія Олексійовича, коли він коментував фільм, що демонстрував масштаби катастрофи. Особливо вразила згадка ліквідатора про собак, які відчуваючи смерть, самі кидалися під колеса автомобілів і узбіччя доріг були всипані їх тілами. А також про тишу, що запанувала після вибуху - зникли птахи. Це страшні згадки. 

Учнів зацікавили нагороди Анатолія Олексійовича про він  з сумом розповів.

 

Хвилиною мовчання всі присутні згадали тих, хто постраждав: і мирне населення, яке отримало величезну дозу опромінення і героїв-ліквідаторів, які дали нам, майбутньому поколінню, можливість народитися і жити. Увесь час діти тримали у руках ангелочків, як і символізували душі ненароджених дітей Чорнобиля. Анатолію Олексійовичу ми теж на згадку подарували ангелика, щоб той його оберігав.  

Ось як очима дітей виглядає трагедія та люди, які дали нам можливість жити!

Зустріч з Анатолієм Олексійович була дуже щирою та відвертою. Від усього серця хочемо подікувати всім ліквідаторам за подвиг в ім*я життя. Низький Вам уклін!!!