Ми
з Санею були знайомі всього лише якусь годину. За цю годину ми
стали друзями. Вони
повернулись із зони АТО, з Луганської області, всі живі та неушкоджені. На
станції розвантаження Кремидівка було похмуро та холодно, але настрій був у
всіх чудовий. Саня побачив змерзлу дівчинку. Зняв куртку та шапку і просто
сказав: "Носи, хай буде тобі тепло". Катя зніяковіла, та її ще довго
вмовляли одягнути шапку. А потім вони обнялися - ЗАХИСНИК та МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ,
заради якого він боронить нашу державу. На згадку ми подарували Сані прапор та сфотографувались.
Спілкувався з дітьми, бойовими побратимами, підбадьорював, жартував. Таким ми
Олександра Попова запам’ятаємо назавжди. А 30 червня 2017 року
він був похований в Миколаївській області, де його не дочекались
дружина та троє діток. Ми маємо пам'ятати кожного: по імені, в обличчя, в
деталях біографії. Просто для того, щоб розуміти, якою є ціна нашого нинішнього
відносного спокою. І нашої перемоги, яка обов'язково буде.
Речі, подаровані Санею зберігаються в музеї Барабойської гімназії. Війна
забирає кращих.
Він загинув на Донеччині - за нас та Україну. Вічна слава герою!
Немає коментарів:
Дописати коментар